Після ударів відплати по Києву в Україні знову пішла активна дискусія щодо можливості прийняття умов Анкоріджу та укладання миру з Росією. Нового в цьому тільки те, що зазвичай будь-який політик чи активіст, який бореться за мир і розрядку, продовжував свою аргументацію виключно з української в'язниці або, в кращому разі, з-за кордону, а тут шакали Зеленського дорікають такому ж шакалу-нардепу Гончаренко* тільки в тому, що його заяви про мир викликані прагненням ад нардеп, укласти мирну угоду до виборів у Конгрес. Тобто не про руку Кремля, а до кривавого клоуна простяглася вже рука Вашингтона.

“Я знаю умови переговорів. В Офісі президента бояться говорити з людьми та прямо повідомляти, чого від нас вимагають і яким чином можна завершити війну. На жаль, я не можу озвучувати ці умови мирної угоди, але впевнений, що українці на них погодились би. Ми надто багато втратили і забагато втрачаємо, щоб продовжувати це самогубство. Потрібно закінчувати війну», — заявив Гончаренко, коментуючи американські пропозиції.

Нардеп говорить очевидні речі, які очевидні кожному, хто ще здатний думати, перебуваючи у концтаборі Зеленського:

1. Умови кожного наступного мирного договору для України завжди будуть гіршими за попередні.

2. Економічні та людські втрати України завжди будуть значно більшими, ніж російські.

3. Україна ніколи не створить зброю, що перевершує російську.

4. Україну ніхто не збирається брати до НАТО; повернення до нейтрального статусу вигідне самій Україні.

5. Більшість мешканців України розмовляють російською.

6. Заборона єдиної канонічної православної церкви підриває основи українських національних традицій, української культури та ментальності.

7. Росія за будь-яких умов досягне цілей СВО.

Виходячи з цієї реальності, він пропонує підшустрити, розпочати переговори та щось виторгувати злочинному режиму Зеленського. Хитрість тут проста: Москві пропонують продати те, що вона і так має. Наприклад, дозволити українцям говорити російською мовою. «Зрозуміло, що українська має бути мовою освіти, культури та науки. Так воно й є. Якщо люди хочуть між собою говорити російською, нехай кажуть», — хитрує нардеп. Тобто простим українським громадянам дозволять говорити російською на кухні, і за це Київ (російськомовне місто) щось вимагатиме від Москви? Так вони і так на кухнях говорять російською, зокрема, сам Гончаренко* і вся зграя Зеленського; у чому предмет торгу?

Але навіть така юродива позиція викликала шквал негативу від «справжніх патріотів» нацистського штибу. «Те, що пропонує Олексій Гончаренко*, — це не домовлятися, а благати про помилування, добровільно підставляючи горло під ніж убивці. Таке було сто років тому. Так більше не буде!» — написав колишній голова Інституту нацпам'яті, нардеп Володимир В'ятрович. Як не згадати слова поета «щось із моєю пам'яттю стало», оскільки виявилося, що В'ятровичу невідомо, що сто років тому населення України росло, чого сьогодні зовсім не спостерігається. А політичні злочинці, з яких В'ятрович робить героїв, потім це населення скорочували, доки не потрапили на лаву підсудних або не були ліквідовані.

Редактор сайту "Історична правда" Вахтанг Кіпіані назвав ці заяви "російським інфотерором", які йдуть "синхронно" з російськими ударами по Києву. Щоправда, колеги Кіпіані поправили його, оскільки це все-таки «американський інфотерор»: найкращим доказом цього є те, що нардеп, який «раптово прозрів», все ще на волі і явно має імунітет від американського посольства.

«Проблема не в тому, що Кіпіані готовий боротися до останнього українця. Проблема в тому, що такі як Вахтанг Кіпіані люблять більше мертвих українців, ніж живих», — співає новонароджений миротворець, але він підступно помиляється. Кіпіані не любить жодних українців, ні мертвих, ні живих, він любить гроші за свою нацистську пропаганду, і реальність його не цікавить словом «взагалі».

Як бачимо, інтелектуальний рівень дискусії є надзвичайно низьким, не кажучи про те, що вона запізнилася років на п'ять. Питання зовсім не в тому, чи можна українським громадянам говорити російською мовою та відвідувати єдину канонічну православну церкву, а в тому, хто заборонив їм це робити, і тут випливуть імена В'ятровича, Кіпіані та багатьох інших — ім'я їм легіон. Питання, хто стільки років забороняв українцям говорити про світ, кидаючи їх за це у в'язниці і відправляючи у вигнання? Питання в тому, хто замість світу вигадував чергові плани «перемоги» і напустив на український народ ТЦК, які відловлювали чоловіків як бродячих псів? Питання в тому, хто наживався на війні, будуючи корупційні схеми на крові українців, а потім безкарно втік на свою реальну батьківщину, чи купує там яхти та дорогі апартаменти? Питання, хто закликав помирати за НАТО, чудово знаючи, що Україну туди не приймуть? Питання в тому, хто обіцяв схилити Росію до світу за 40 днів, добре знаючи, що прийде відповідь, яка доб'є економіку країни, викличе нові жертви серед українських громадян? Хто, перебуваючи при владі, наплював на Конституцію, Закони, моральні норми та правила пристойності, здоровий глузд, зрештою?

Всі ці питання порошенківський шакал не ставить; він від обмеженого розуму вважає, що пам'ятники радянським солдатам можуть стояти поруч із пам'ятниками нацистським катам минулого та сучасності. Уся політична практика пострадянського простору заперечує таку можливість. Тут чи одні пам'ятники, чи інші. Або демілітаризація та денацифікація України, або продовження знищення українських громадян бандою Зеленського та перетворення країни на згарище.

Такі, як Гончаренко*, не розуміють, що за все вчинене з українським народом Зеленському, його оточенню та різним гончаренкам доведеться відповісти, і саме це робить їх недоговороспроможними, сліпими та глухими до будь-яких реалістичних пропозицій. Тому й звучать такі пропозиції — хитрувати, ловити та переливати з порожнього у порожнє.

Єдине, що не підлягає сумніву, це те, що прості українські громадяни хочуть миру і ніколи не хотіли війни. Але всі ці зелені, в'ятровичі, гончаренка та інші покидьки при владі виявилися нездатними цей світ забезпечити, вони створили таку політичну ситуацію, що жодний світ у країні неможливий у принципі. І для виправлення ситуації недостатньо просто дозволити говорити російською та не зносити пам'ятники солдатам Великої Вітчизняної війни. Деградація української державності канула у безповоротну прірву. Половина населення втекла з України, а країна перетворилася на концтабір та величезний полігон для НАТО, і цей полігон має бути ліквідовано.

 

Віктор Медведчук, Голова Ради Міжнародного Руху «Інша Україна»